Стрес та емоції
Можна сильно,
живо та полум’яно відчувати та водночас не вміти виразити своїх
почуттів. В. Бєлінський.
У західній культурі не прийнято відкрито виражати негативні емоції –
справді, частіше за все, коли всередині киплять гнів та образа, ми стримуємо
свої почуття, натягаючи на обличчя маску, що годиться до цього випадку.
Зазвичай в міського жителя непоганий арсенал масок – напівпосмішки, усмішки,
напускний спокій тощо. Все це відображається на наших обличчях, а всередині
буяє справжня буря. Ви, певно, здогадуєтеся, що негативні емоції не зникають
безслідно – вони просто ховаються до підсвідомості й там продовжують свою
руйнівну роботу.
До речі, питання на засипку – скільки ви можете назвати негативних емоцій?
П’ять? Десять? Але ж їх набагато більше. У відповідь на прохання «Оголосіть
увесь список, будьте такі ласкаві», – оголошую, буду
такий ласкавий.
Є чимало способів, за допомогою яких ми можемо дати вихід негативним
емоціям. Не біда, що деякі з них такі екзотичні та незвичні – найголовніше,
ці методи дійсно працюють. От лише декілька з них.
Невеликий історичний факт – адмірал Нельсон під час нападів гніву, які
траплялися в нього регулярно, топтав свого берета.
На Заході на багатьох підприємствах є так звані дошки емоцій, які
зазвичай розташовані у місцях для паління. На таких дошках прийнято писати
усе.
У туалетах багатьох японських підприємств установлено резинові манекени
босів – таким чином японці прекрасно використовують механізм виплеску емоцій
на практиці.
Мабуть, далеко не всі можуть замовити собі манекен «улюбленого»
начальника чи недруга, але для виплеску емоцій є й інші, доступніші
підручні засоби. Найліпше годиться боксерська груша, але якщо її немає,
то можна замінити її звичайнісінькою подушкою. Для збільшення терміну
використання ви можете її чимсь накрити або використовуйте диванні
подушки.
Попри видиму простоту, цей метод дуже ефективний, а головне – безпечний. Під
час самого процесу ви можете уявляти конкретну людину або ситуацію, яка
викликає у вас агресію. Єдина проблема – чимало людей настільки сильно себе
контролюють, що, побивши подушки п’ять хвилин, відходять зі словами: «Ну,
мабуть, агресії немає». Звичайно, немає – вона пішла занадто глибоко, і щоб
її витягти, треба попрацювати. Для цього треба увійти у стан шаленства,
люті, можливо, на який час стати звіром, утратити своє людське обличчя, а
разом із ним ту частину розуму, яка контролює емоції. От тоді все вийде.
Часто під час таких «сеансів» випливають ситуації, які відбулися дуже давно
(наприклад, у ранньому дитинстві), які, здавалося, забуті раз і назавжди.
Але насправді рана просто вкрилася коростою і несвідомо усе ще завдає болю.
СЄ ще один спосіб виплеску емоцій – звичайно ж, це сльози.
«Сльози – дощ, що відводить грозу», – говорив Сент-Екзюпері. «Сльози – дощ,
що змиває земний пил, який укриває наші загрубілі серця», – це слова Чарльза
Діккенса. Якщо людина плаче, значить, вона живе, значить, її душа іще
спроможна відчувати. В сучасному суспільстві існує стереотип, що сльози – це
прерогатива жінок. Справжні чоловіки ніколи не плачуть, плакати – це не
по-чоловічому. Можливо, це одна з найсильніших установок, яка укорінилася в
нас зі словами батька: «Чоловіки ніколи не плачуть», зламати яку майже
неможливо. Але сльози є в усіх. І якщо в жінок вони течуть по щоках,
розмиваючи косметику, то в чоловіків вони запікаються всередині та
роз’їдають душі.
|
