Якщо Ти наважився…

У Тебе завжди є вибір. Ти можеш обрати смерть, якщо захочеш. Життя і в цьому дає тобі повну свободу. Що може бути простіше:

Можна просунути голову крізь шершавий зашморг, а потім довго стояти, готуючись до самого останнього кроку у твоєму житті. Що може бути простіше – маленький політ з висоти табуретки, коли пальці ніг, не дістаючи до підлоги лише кількох сантиметрів, затремтять у передсмертних конвульсіях.

Можна висипати на долонь купку таблеток. Одну за одною відправити їх до роту, запиваючи водою. І кожна буде на один крок приближати тебе до тієї межі, звідки вже не повертаються. А потім ти заснеш і вже ніколи-ніколи не прокинешся.

Можна стояти на самому краю даху і дивитись, як внизу у величезних калюжах плескоче чорне небо. Ти зробиш крок у порожнечу, що не підтримає тебе, і ти просто звалишся вниз. Через кілька секунд, твоє понівечене тіло застигне кривавим згустком на площині асфальту.

Можна стискати в руці лезо, пронизливо відчуваючи його гострий холод. Ще секунда – і воно розпорить твої вени. Разом із кров’ю – гарячою і темною буде йти від тебе те, що ти так ненавидиш. Твоє життя.

Все у твоїх руках. Ти можеш вибрати все. Навіть свою смерть.

У нас є багато обмежень, але в одному ми по-справжньому вільні. В будь-який момент ми можемо зробити свій вибір і померти. Просто піти з цього життя. І нехай на землі осінь буде змінювати літо, але тебе вже не буде – тут, у цьому житті. Якщо ти обереш смерть.

Самогубство – це завжди останній крок. Перехід до іншого виміру. Де можна стати тим, кого люди вже не називають людиною. Вони називають її самогубцею. І при цьому сильно ніяковіють, понижуючи голос і опускаючи очі, наче відчувають провину.

Знаєш, друже, я дуже часто думав про смерть. Інколи ставало так хуйово, що, здавалось, ніхто і ніколи не відчував такого болю. Коли вже давно померла віра у будь-що, коли нічого не залишилось. Хоча – ні. Залишалась одна надія – смерть.

Інколи тобі стає незрозуміло – як у світі можуть існувати радість, щастя, спокій. Як взагалі люди навколо здатні відчувати це, і продовжувати жити. Просто жити, не замислюючись про завтрашній день. І так це дивно, і ще глибше заганяє тебе в яму. Ти думаєш, що ти не такий як вони, ти – просто ізгой. І тобі не місце на цій землі, у цьому світі. Це – не для тебе. І ти точно знаєш, що більше ніколи-ніколи тобі не буде добре. Твоя душа висохла і спустошилась. Тобі нема для чого більше жити. Тобі хочеться померти і більше ніколи-ніколи не народжуватись. Ні в цьому світі, ні в якому іншому. Ні-коли.

Відчай. Біль. Безвихідь. Ці гості навічно оселились у твоїй душі. Де холодно і похмуро. Якби життя мало якийсь сенс. Якби відшукалось у цьому величезному світі те мале, заради чого варто було б жити. Але все що навколо – давно втратило свою вартість, а все що всередині – порожньо і безглуздо..

Знаєш, я надто часто думав про смерть, надто часто вона йшла поряд, і я відчував її могильний холод. Знаєш, коли я пишу ці рядки, у моїй душі нема радості та спокою. Вона порожня і похмура, і саме тому я хочу зрозуміти тебе і поговорити з тобою. Чому я до сих пір не зробив цього? Що може бути простіше? Позбавити від купи проблем себе і людей, які мене оточують. Чому?

Існує причина. Що б не відбувалось, як би глибоко я не пав – я знаю – все змінюється. Я не знаю, скільки доведеться чекати. Я навіть не знаю, чи зможу я витримати. Хоча б ще один день. Порожній і чорний. І ще одну ніч. Нескінченно довгу і сумну.

Але проходить день. Проходить ніч. Вони як важкі краплі ртуті. Скочуються у тижні. Тижні у місяці. Я вже давно не вірю, що в цьому світі є щось гарне і світле. Я давно втратив надію. Я давно втратив сили, волю, мужність. Я давно втратив усе. У тому числі і самого себе. Все що в мене є – це знання. Я знаю – це коли-небудь пройде. Обов’язково.

І це знання ніколи не обманювало мене. Проходили нескінченні дні, що складались у вічність. І колись у хмарах безвиході, крізь маленький просвіт перший раз показувалось сонце. І потім його знов закривали хмари, але я вже знав, що сонце є. Це знання банальне, але я живий лише завдяки цій банальності.

Якщо ти дійсно готовий померти – для цього існує дуже вагома причина. І може бути – не одна. І якщо ти впевнений, що через роки, ця причина не втратить своєї сили, що і тоді Ти не зможеш жити з цим прокляттям. Якщо ти впевнений, що ніколи-ніколи у майбутньому із всього світового різноманіття не знайдеться хоча б однієї причини для життя... Якщо ти впевнений – що ж – ти вільний...

Зараз, саме зараз – все безвихідно і однозначно. Зараз – ти ясно розумієш, що ти не в силах будь-що змінити у своїй долі, у своєму житті і смерть – кращий і гідний вихід. Якщо ти готовій зробити останній крок у твоєму житті, ніхто не в силах тобі завадити. Ти сам обираєш свою долю – своє життя або свою смерть. Я не збираюсь втручатись у твою долю – мабуть, не даремно ти прийняв саме це рішення. Але все ж...

Смерть – це найважливіша подія у житті людини. Ти можеш прожити ще один день і ще одну ніч. Якщо не зробиш цей крок. Так – цей день і ця ніч нічого не змінять. Але і ти вже будеш не в силах нічого змінити, якщо помреш. Що ховається за тією межею? Ніхто цього не знає. Можливо, ти захочеш, будучи там, змінити все, але буде вже пізно. Ти можеш змінювати будь-що, або надавати ці зміни часу, лише живучи. Іншого не дано.

Твоє життя може бути щасливим або нещасним. Але це – не найголовніше. По справжньому важливе лише одне. Твоє життя – це єдине, що ти маєш. Розумієш? Можливо, ти думаєш, що володієш сотнею інших речей у цьому світі. Але багато з них були або будуть і після того як ти помреш. Життя – це єдина цінність. Хоча, зараз ця цінність скоріш за все нагадує тягар. Та все ж – Твоє життя. Нещасне або щасливе, погане або хороше. Яке б воно не було – воно тільки Твоє. Це – твій єдиний скарб, твоя єдина відповідальність, твоя єдина доля.

І якщо нема надії, нема сенсу, нема взагалі нічого, то є лише одне – і це твоє життя. Ти можеш зробити з ним все що завгодно. Так, зараз ти не здатен наповнити його сенсом, силою, любов’ю. Наповнити його життям. Але як не дивно, все в цьому світі змінюється. Ти спитаєш: „Але ж коли?” Ніхто не зможе відповісти на це питання. Ніхто. Навіть ти.

Кожний з нас для чогось прийшов на цю Землю. Хтось для того, щоб вершити великі справи, а хтось лише для того, щоб зрозуміти яку-небудь малу істину. Ти впевнений, що завершив свої справи? Ти впевнений, що виконав своє завдання? Ти впевнений, що зробив все, що зміг зробити? Ти впевнений, що готовий піти?

Якщо ти впевнений, то – завершуй свої справи і йди.

Але якщо єдина істина, яку ти виніс із прожитого життя – це те, що Життя – велике гівно, то навряд чи це те, для чого ти приходив на цю Землю. Повір – майбутнє існує. Воно не обов’язково може починатися сьогодні. Або завтра. Але воно існує. І можливо – це майбутнє – для тебе.